В колонках тихо чутні звуки дощу і вогнища... і самотній черговий опус DustinА O'HalloranА прикрашає темну пустку кімнати. Неможливо відчути того що немає, та лиш те що є, може залишати все нові і нові рани в вашій душі.
Ця зима почалася, мило засніжені райони вночі під морозом сяяли міріадами вогнів, сніжинки блищали мов давні прикраси в вогнях київських ламп. Я бігав кур"єром розносячи книжки різноманітним людям, в поті що замерзав на морозі і в утомі, що позбавляла смутку та буденних думок. Є лиш завдання що ми маємо виконувати немає ніяких - а чим би ми могли стати? А що би могло бути? Зараз! прямо зараз щось від тебе суттєво необхідно, виконання якогось завдання, а його провал пришвидшить насттяння зовсім незручних наслідків.
Так я і бігав. так я і ... жив? Здається іноді відсутність творчості знищує і деградує наше єство. але що як сама творчість і відсутність роботи деградує нас з середини. Що як сама думка є побічним процесом. Що заважає нашому щастю і адекватній оцінці зовнішнього і (О боже хіба він існує?) внутрішнього світу. А що як.. . - чому? я знову вихідний і знову відпочиваю, знову наливаю в чарку щось смашне зі смаком ананасу слухаю звуки дощу вогнища і дастіна охолларана... і знову з"являються думки і побажання мрії і апатії, депресії і самокопання. Саморозвиток....?
