пятница, 30 декабря 2011 г.

Передніч Нового Року

   В передніч НОВОГО РОКУ - св'ята соціально  створенного для соціально створенного бЫдла. Я хотів би не лише створЫтЫ відімнність повного суїциду мозку і самогубства моєї сутності.

БУМЦ!

    Я хотів би щей вдало вдатися в історичні реалії, в саму сутність відсвяткуванна, або можливості відсвяткування НОВОГО РОКУ.

воскресенье, 25 декабря 2011 г.

ніч

   Вночі не так важливо те, що було вдень. Вночі можна відпочивати не думаючи про клопоти, трахатись не думаючи про наслідки, шлятися не думаючи про повернення і взагалі думати не думаючи...

Вночі багато що можна, вночі всяк той що був вдень, вже інший. Вночі лиш темне небо без сонця і місяць. Вночі лиш ті, хто розплющив великі зіниці чи мурчить і мружиться.


    Вночі місяць, спокій, ніхто не сверлить бетонну стіну, не розкпускає про тебе дивні історії, не дає тобі роботи, не лізе в душу... просто наливає в бокал.
    Вночі все простіше - часом хочетсья залишитись в ночі.

Але ніч існує щоб там нікого не було, бо там нікого і не має бути. Там просто Місяць і спокій. І якщо ти прокинешся надто рано і підеш на роботу, інші подумають - що це за злодій який крадеться вулецями? ....




просто. Ніч...


понедельник, 19 декабря 2011 г.

Кім Чен Мр

    "Кім Чен Ір помер 17 грудня 2011 року в своєму поїзді, як повідомляють ЗМІ самої КНДР, від «фізичної та психічної перевтоми, працюючи на благо народу», однак офіційною причиною смерті названо серцевий напад (інфаркт)." (с)

    Проте лише 19 грудня новина про це прозвучало в корейському телебаченні і блискавично поширилося світом. Голодний північнокорейський народ виходить на площі і плаче, кричить і стоне, б"є себ ев груди і рве на собі одяг! Адже помер такий лідер! Він прийняв корею з чучхе, а залишив з ядерною зброєю! тількі він великий Кім Чен мр! наше Яскраве сонце чучхе, Сонце соціалізму,  Залізний всепереможний Полководець, Яскрава зірка Пектусана, Доля нації,     Передумова об'єднання Батьківщини, Улюблений Керівник, який сповна втілює прекрасний лик, яким повинен володіти лідер ... На кого ж ти нас покинув! ... як на кого? на свого сина...Кім Чжон Ина.
Le Roi est mort, vive le Roi!
(Король помер, хай живе король!)

    Зрештою дивлячись на північну корею неможливо не поринути в найсправжнісеньку ностальгію. Один чоловік у 2006 році сказав - якщо вам так кортить повернутися в старі добрі радянській часи - їдьте в північну корею, бо я можу описати тамтешній час як 1950 рік. Так судячі з смерті Великого вождя і реакції народу, а також іншого вождя, що досі лежить у мавзолеї, мабуть і дійсно, він майже не помилився ) ... майже.

воскресенье, 18 декабря 2011 г.

Щось новеньке


    Весь день я думав про те, що ж написати. Окрім ниття і почуття власної жалюгідності цей блог давно не бачив нічого суттєво нового. Інформаційні статті чи роздуми про нікчемність когось іншого, помножені на чсв з нотками ненависті, проскакували так рідко...

    Вчора в одній з дискусій стало зрозуміле одне. Душевний, тілесний чи стан здоров’я і адекватності це одне. А твої помилки і позиція в соціальній взаємодії - інше. Ти можеш бути успішним здоровим щасливим, ти  можеш бути хворим депресивним, але зрештою успішним, це так само очевидно як і те, що абсолютно здорова і адекватна людина може просрати своє життя не через депресію чи душевні хвороби і не через фізичні хвороби чи слабкість - а от просто так вийшло. Це не означає що лікуватись і виправляти теперішні стани абсолютного саморуйнування не потрібно, Це лиш означає, що навіть у цьому стані ти можеш бути... якимось Куртом Кобейном чи Ван Гогом. Правда потім...ну ми всі знаємо що з ними було потім.


    Зрештою я вирішив написати про щось миле і надто знайоме всім нам...


   Ні... облом, це не любов не кохання не секс не дружба не наркотики і не рок-н-рол. Це стара добра заповідь, Не так все бля**сько в Датьськам королЄфствє.

суббота, 17 декабря 2011 г.

Немає сенсу в тому що я...

   ...так безнадійно тобі писав. (с)

  Зима з вологістю осені, зима з теплом осені, зима з сумом осені. Мокре місто, мокрі люди, мокре повітря, мокрі труби холодної води в туалеті, мокро за вікном і мррр мокра шерсть.

 

  Я ступаю в шкіряних кедах по вологій землі і в обличчя втрапляють сотні маленьких крапель води, рознесених вітром. Навколо ніч і майже немає людей, навколо будинки з мерехтливими вогниками. Навколо зима?
   Кого я прагну обманути пишучи дописи в свій блог, кого прагну впевнити в своїй нормальності чи існуванні таланту, що прагну описати чи змінити, які струни і в чиїй душі затронути? Навколо лиш волога і ніч, в чашці лиш чай.

  Мене ніхто не читає, я не пишу нічого корисного чи пізнавального, я не пишу нічого гарного чи надзвичайного, нічого нового, нічого світлого.
   І вириваєтсья лиш щось довге і сумне...

Немає сенсу, в тому що я, так безнадійно тобі писав... (с)


Може ми марно гаємо час? (с)

среда, 14 декабря 2011 г.

Гуляючи по Киеву

    Сьогодні порушу традицію викладення котолюду, не тому що в мене закінчилась творча добірка моєї душевної тематики, а тому що хочеться дещо трохи змінити і пробувати написати про відокремлені від власних переживань речі. (Це неможливо чувак!) Зрештою в наступній малій статті я думаю повернусь до сталих традицій.

   Коли в ногах відчувається втома, кінчівки холонуть від осіннього вітру, а сірість хмар затягує найсвітліший день в меланхолійний вечір, неодмінно захочеться сісти в теплу лампову маршрутку, затулити вуха музикою і споглядати в вікно моментні осінньо-зимові пейзажі.
   Навряд після закінчення важливих справ, що стояли в списку на сьогодні, в голову прийде думка: "А чому б не звернути на зовсім незнайому вуличку, ведучу в невідомість", пройтись кудись вглиб житлових масивів центру міста. Вештатись маленькими вуличками і закутками, знаходячі заховані в підвалах кав"ярні, паби чи привітні сквери. Поринати в дивну історію свого міста, а потім звернувши не туди раптом опинитись у Львові, чи в привітно маленькому провінціальному європейському містечку. Бруківка і старі будинки замикають маленький сквер, тут немає шуму машин, і самих машин теж, маленький дитячий майданчик, відсутгніст ьсміття і вікна за якими можна розгледіти квартири з такими високими стелями. Може саме тепер потрібно затулити вуха музикою? 


       Часом знаходиш дещо незвичне. Знайомтесь це Ребе. В моїй голові не вкладається сенс цього примітивного малюнка, зфотканого мною на мобільний з іншоїсторони дороги (вибачаюсь за якість). В голові одразу виникає. Пташка... ребе ... Ребет - це пташка з англійського! точно прибрати одну букву - ха який жарт. Стоп. Ребет з англійського це кролик. то до чого тут пташка? Чому вона в пейсах? Чому ребе має бути саме пташкою? ...Щож я так і не зрозумів. Мабуть глибина цього шовіністичного жарту навіки залишиться на тій малій одинокій вуличці де я знайшов це графіті.  (через пару годин після допису хтось пояснив мені що це Курочка ребе...дідько)

    Зрештою, для чого я це все пишу? Для того щоб зрозуміти, що потрбіно більше гуляти, чи для того, щоб усвідомити, що дивні і несподівані речі можна знайти, якщо просто відійти з давно прокатаної стежки і зазирнути за пагорб?... Ще Тайлер колись казав, для того, щоб знайти щось нове, треба позбутись старого. Мабуть треба просто ще проглутись таким знайомим до дір і таким далеким містом сірості і суму.

воскресенье, 11 декабря 2011 г.

Шизофренія, Значний депресивний розлад і Біполярний афективний розлад. Або як я шукав витоки творчості...

Шизофренія, Значний депресивний розлад і Біполярний афективний розлад
- Тебе нужно обратиться к врачу. (с) Константін

    Наш недовгий пошук натхнення ми почнемо з усвідомлення того, під дією чого створюється більшість творчого спадку нашої планети. (НАРКОТИКИ!!!!!!)
    Спочатку ми подумаємо про прекрасне, про радість, чаруючі миті і няшність. Але досить скоро зрозуміємо, що більшість з того що турбує наш розум, є від'ємними, з точки зору радості - змінними.
    Проблеми, важкості, розбиті серця, невдалі кохання, зруйнована дружба, звільнена посада на чудові роботі, померлі родичі, роздавлений вантажівкою кіт, творча криза, невдячні люді, програні змагання, зруйновані надії...

Art never comes from happiness. (c)