доля, зерно і ко ти

    ...все просте розуміння, погляд на реалії життя, доля, фатум. Можливість відчуття часу і миті.
Спотворення її ходи. Як старий диван, що скрипить. Іграшки віцвілі від часу. І поток думки звивистою стежкою збирається вгору, а звідтіля падає вниз.

     Уявіть, навесні накрапає моросливий дощик, тане сніг і з під брунатної лісової (чи чорної степової) землі пробиваютсья перші паростки життя. А ти, о дух природи, зігріваєш їх сонцем, поливаєш дощиком, співаєш їм пісні і гасаєш серед зелені... Настає літо і ти доглядаєш трави, дивишся щоб випадковий сильний порив вітру не поламав пагони, захищаєш їх від граду... Восени достигле зерно збирає з ланів люди а тобі співає хвалу. Так проходить за роком рік. Час летить, роки здяються митями, клопоти буденістю. Згодом правда людям пофігу стає на духів, адже є добрива... ко ти більше не потрібні...

Відчинене вікно

    Мені завжди здавалось раніше, що з настанням темряви за вікном, неначе густий туман пітьми намагається втиснутись в кожну щелину квартири. Пролізаючи в будь-який отвір і заполоняючи всесвіт темрява наступала зупиняючись, правда, перед вогнем, чи іншим джерелом світла. Стіни чи вікно могли затримати, як темряву так і світло. Вони завжди були нейтральними - лиш перешкодою, опором. Для світу який хотів дістатись до мене, чи для мене щоби я не міг дістатись до світу. Я замикав вікно, вимикав світло і споглядав як потворно звиваючись, неначе шматки вічності, в кімнату заповзала ніч...

    Та зміни відбуваються завжди і всюди, з будь-ким і будь-де...

День незалежності, або ж у 20 вже можна іпацця ...

...Все просто і до невимовного сумно. Немов пристаркувате невідоме дідько тулить тобі в рота хуєць.

   Радій, твоїй країні 20. Ювілей і вся справа. Твій президент найкращий, твоя рада найрозумніша і найпрофесіональніша. В наступному році твоя країна зустрічає Євро. І взагалі готова до перемог і здобутків.
   На твоїх вулицях О Києве багато людей в вишиванках. Як колись давно - пам’ятаєш?
   На твоїх вулицях стільки туристів, стільки тупих готових вірити... Як колись - пам’ятаєш?

На твоїх вустах пустка. і ти слухаєш як я граю самотньо у напівпустому просторі гидку музику. Тобі байдуже що виринає з моїх легень бодай це був би не перегар.

  День незалежності, від кого? від чого? нові угоди які дозволяють російському флоту знаходитись на нашій території хоч до всирачки, енергетична і т.і. кабала. Як приємно бути незалежним у своїй розкішній залежності. А гроші - йдуть кому треба. Нові наркотики, старі наркотики, все що я хочу почути - він гарно писав, так він вмів зіграти . Але це мрія і душевний гній. Я лиш один з небагатьох...

 
Сцена де виступає бидло, бидло що слухає бидло що виступає... бидло що протестує проти бидла у натовпі бидла що слухає бидло що виступає... і бидло що охороняє бидло що протестує  проти бидла у натовпі бидла що слухає бидло що виступає...

   Як просто, як сумно...

Ще один день незалежності, можливо разом із ним дорослішає "електорат". Можливо ні.

Але що зрозумів я, так це те що поруч з молоддю, яка вижирає все що горить, поруч з талантами які грають все що бриньчить, поруч зі співаками які співають все що звучить. Я виглядаю вбого і тускло. Правда всім до попи, віра всім до одного місця. Якщо ти маєш кайф то поділись - якщо горе, сховайся подалі. Тут місце щастя, твій сум нікому не потрібен ... твій сум нікого не єбе..

Енжой...

...

багато думок, мало слів... хотів щось написати ...

щось

Майсер попоболю і фейлів...

...мабуть від самого початку, не сказав би що надто дурний, але риси мого характеру склали розкішну картину вдалого лузерства. Мене гнобили в школі, я поступив в гавновуз на якусь дивну спеціальність в надії стати компьютерщиком а в результаті отримавши диплом інженера електрика... я поїпав свою кохану ... ясно через що вона мене кинула. А також багато друзів і шансів. В щоденній буденності я примудряюсь зафейлити все з неймовірною вдалістю і отримати від цього н есказаний попобіль.

От наприклад з нещодавніх подій, я примудрився 5 днів проходити медичну комісію (за яку заплатив 270 грн) для того щоб вступити по направленню на роботу суті якої я не знав, після довгого мозкойобства по величені обіцявшого роботу як мінімум в наса... мене послали працювати на напірозвалену знівечену станцію борщагівка - де не вистачає людей і дибіл начальник в якого ніколи не закриваєтсья рот, навіт ькол ивін просто кудись іде він не може мовчати він буде свистіти мелодії, співати убер хіти, або закручуючи гайки мугикати Врагу нє здайотсья наш гордий ...  але пр оце згодом... зараз ще пару фейлі в до роботи -  я примудрився купити трудову книжку за 42 гривні тоді як мої знайомі знали де її купити за 15 ... і ви думаєте це фейл? о ні ... мені в відділі кадрів дали книжку на шару ... тепер це фейл ...  навіть коли мені дали кирзові чоботи і помаранчеву жолєтку з ватником мене це мал онасторожило...
А в чму ж суть? о так я чувак що 5 років вивчав компьютерні системи, інформацію, мікропроцесори, програмування і тп тп ... потрапляю на роздовбану станцію з релейною автоматикою диспетчерською при тому яку треба викинути було  років 50 тому...  з відсутністю робочого складу і з пристуністю бухою його половиною. і основою моєї роботи є копати, фарбувати, хуярити молотком, закручувати гайки. В умовах милої природи, дощ, гравій... мило...
Думаєте це фейл о ні... після 3 днів роботи я примудрився  розхуярити новенький тачфон за штуки гривень, мій киплячий мозок таки послухався наказу начальства НАСІ БЛЯТЬ С САБОЙ ПАСТАЯННО ТЄЛЄФОН НАХУЙ А ТО Я НЄ МОГУ К ТЄБЄ ДОЗВОНІТЬСЯ! .... і тепер не витримавши всієї цієї хєрні я вирішив іти з роботи з мего попоболем. півтори тисячі втрат... і можливо більше ніколи я не зможу працювати десь на ЖД чи підприємствах що з ним повязані - тоді який сенс було закінчувати ЖД універ? ) ...  о так... і не забуваємо про те щ ов мене  диплом інженера ... ще не втихнувший попобіль втрати коханої і купа комплексів...


ЛАсКАВО ПРОсИМО В ДОРОсЛИЙ сВІТ сУЧКА! ... Закінчуй нити і будь мужиком бліать ... так саме так