вторник, 17 декабря 2013 г.

сповідь

   Простіть мені святий отець, бо я згрішив...
 
   Минуло вже 92 днів з моменту останього допису в блог. Всі думки і почуття, всі страждання, надії, сподівання і можливі откровення, я вливав скрізь, лише не сюди. І думки свої лив в вуха, що можуть слухати. Та чи знаю я істину, отче вседержителю? о ні 


   Відпустіть мені мої гріхи, о я лише людина, і молю бога єдиного, що є богами в усьому і що є богом у нас і богом світу і світлом і темрявою в стороні, і що рве і балансує, створює і руйнує і бориться бо поки боротьба є стриманий всесвіт в його межах, і доки є хаос буде гармонія і доки є руйнація буде порядок, і доки є віра буде зневіра, і доки в мені бурлить печаль знайдеться доба радості, і доки я бухий протверезію, і буду страждати на ранок від похмілля, бо плата за пофігізм співчуття, бо плата за співчуття зневіра  і цинізм, що охоплює серце не йде звідти і тримаєтсья і шкребе нігтями об оболонку твоєї душі. І серце наповнюєтсья холодом людських слів, а слова ідуть зсередини, мовами обраними нами...
   Дай мені силу боротися з демонами що вічно в нас і вічно срізь бо не існує тіні без світла і світло буде дивне, якщо перестануть існувати тіні, і що якщо ніхто всередині не буде підказувтаи тобі як зробити погано то чи зробиш ти краще? І ким ми були кому б допомагали і до чого б прагнули якби в світі не було недосокналого, якби не було болю і руйнації. А дія, постійна дія рух і пря, є наше життя. І в житті ми думаємо мислимо любимо і розчаровуємось і прагнемо і йдемо... і віримо. 
Пробач мене бо я не правий та до прави прагну,  і вибач як батько, що вибачає блудного сина. Вкажи мені шлях і будь ліхтарем надії і знання у мороку безпробудної істини, пофігізму, доби темних ідей, образів і зневіри. Бо важко вірити і простіше впасти в апатію ... бо важко писати і простіше мовчати .Бо важко знати і простіше не знати нічого. Бо важко кохати і простіше лишат исерце пустим.... Бо важко робити власні вибори, адже так легко коли за тебе все вирішують інші. 
   Ти давший нам повну свободу волі, як батьки дають її власним дітям випускаючи з родового гнізда, ти давший нам повну свободу життя як люблячий і наказуючий бог. Я вірю.... я пишу я існую. 
   І мені зараз добре, а завтра досить вірогідно стане погано і це життя...


Комментариев нет:

Отправить комментарий