среда, 16 марта 2011 г.

Сонце сідає над Весною...

    Більшість моїх публікацій наповнена сумом, легким (а можливо і ні) цинізмом, іншими - не надто популярними в сфері переважного споживача продуктами. Каюсь (НЕДУЖЕ!)
 
    Але що ж тут робити: ВЕСНА ПРИЙШЛА , навіть мої огидні цинічні жарти не в змозі зіпсувати цю пору щенячої бидлорадості. Розпускання квіточок, набухання почечок (яєчок)... Нещодавно мені сказали НЕ ТУПИ! Тільки тварини мають таку шнягу весною (малось на увазі, залежність гормонального супу мозку і т.п. від біоритмів, річного циклу) а ми люди. О САМЕ ТАК! Ми вищі від живої матерії, ми не входимо в біосферу (Викуси Вернадський!), ми "боги"...

    Саме тому на моєму ремені висить армійська фляжка ємністю в  ~0.92 літри (слава мілітарі-магазинам), яка періодично може бути заповнена різними рідкими сумішами. Сьогодні це напівсолодке не надто міцне вино і я гуляю взад-вперед своїм районом спостерігаючи захід сонця.

(традиційна)
(схоже на старий (вже перероблений і розширений) міст церез залізницю ту що йде через кільцеву дорогу з богу Київ-Волинського і кудись далі)


        Вечір весни - "чарівна пора"... а те що мене тяггне блювати то від вина... 

 Люди вже встигли забути темну, холодну і мокру пору року, замість вкритих великою товщею снігу какашок двір вкритий купою людей: старі, молоді, підмолодкуваті, підстаркуваті... зайняті кожен своєю надважливою справою.
  ...І здавалося б що Весна ввійшла в своє повне володіння, якби крім цих живих істот на вулиці було б щє хочь щось живе: трава потовченими, змученими, жовтуватими скупченнями, що лиш вилізла з під снігу, тихо мовчить - нагадуючи коматозника, який вже 10 років "ось ось прокинеться!". Дерева голими кістяками без жодного листочка здаються готові вибухнути зеленню... "ось ось прокинуться!" ... а навколо бігають малі істотки - діти - фєєє...

    Самиці вигулюють своїх маленьких гномиків, збившись в гурти обговорюють всі глобальні проблеми людства. В той час як їх діточки хаотично рухаються (вовтузяться) в просторі, стикаються один з одним і намагаютсья робити щось, залишаючись що правда схожими лиш на маленькі спори в чашці петрі.
 
    Малі тян відбившись від своїх мам і збившись у гурти по декілька особин "йдуть проти соціуму" (чи за ним?) і курять цигарки, п"ють маленьке пиво то обговорють хлопців, а також як неправильно вчинила та чи інша їх знайома. Діляться досвідом століть.
    Малі хлопчаки надають перевагу закинутій недобудові. Ще взимку туди наважувались залазити лише наркомани та мєнти що їх ловлять, а тепер, весною - це справжній атракціон для всіх підряд.

    Змішані гендерно гурти, або пари хлопець дівчина, сидять на лавках і поринають у Вічність кохання, яке закінчується, мабуть, рамками "Сьогодні комусь дадуть" або "Фіг тобі пасанчік, вона ще довго буде ламатись, але бути без баби це: вась сібя ніуважать, пасани ніпаймут"

   Хтось просто їде з роботи, хтось до супермаркету, йде ларку купувати пивко, грає в футбол, катається на велосипеді... гуляє по району відпиваючи з фляшки вино...
   Тихо сідає непомічене майже ніким сонце...

Небо поволі червоніє, наче в блакить моря домішують кров...
Неспішно зникає за горизонтом всіяним забудовами сонце... кров зрошує блакить неба змінюючи його барви.. .а далі вона починає згортатись... темніти... багряніти ... й так до того часу коли небо не стане зовсім темного кольору і на ньому не зявляться маленькі зірки ... наче відблиски на запеченій крові земних ліхтарів...

   Сонце сідає над Весною... і так кожен день... далі буде ще тепліше, ще чорніше від радості, ще визгливіше від щинячих задоволень ... а там вже і літо...

Дожити б до зими...

Комментариев нет:

Отправить комментарий