Країна "дітей"

"Усяке місто й містечко в землі козаків багаті мешканцями, надто ж маленькими дітьми. У кожному місті безліч дітей, і всі вони вміють читати, навіть сироти. Вдів і сиріт в цій країні дуже багато, чоловіків їхніх повбивано у безперервних війнах. Але в них є гарний звичай: вони одружують своїх дітей зовсім юними, і з цієї причини вони численніші від зір небесних та піску морського".
Подорожні нотатки Павла Алепського, XVII ст.

   Декілька днів подорожуючи Україною (Київщиною, Полтавщиною, Сумщиною) я спостерігаю за природною красою і природнім сумом. За змінами і руйнаціями, за дитячістю людей, що тут живуть.

    Мої нотатки: "Завжди подобалося що на Тростянеччині, Охтирщині і там далі, багато церков з срібними куполами і червоною цеглою, гарно."; "...завжди подобалось що в Опішні скрізь кераміка..."; "...а в Котельві в майжєе в кожній хаті свій дивний димар з заліза і прикрас..." ;
"...і ці пагорби і ліси, Мгарський монастир виринаючий з пагорбів".

    Але на кожну природню красу знайждетсья туристичний недолік. Людський фатор. Таке враження що наші люди такіж молоді як наша країни, так само не ростуть. Скрізь сміття, розвалені хати, дірки в дорозі. Усім начхати...

   Якби ці люди не вміли залітати так рано і так сильно плодитись як і ця земля вони б дуже швидко почали вимирати.

  
        Ще один звичай з нотаток вже моїх. По старим язичницьким традиціям опісля Великодня люди святкують день поминання пращурів, тілько тепер ідуть на кладовища. Роблячі з цього весняний збір всієї родин иі всього села коло могил родичів, з випивками наїдками. Приносять малюсеньких дітей і приходять з малими дітьми. Таке вражаення що з малечьку н евстигла дитина народитись а їй вже показують куди вона піде: "Ось тут лежить твій дід а ось прадід дивись. Так і візьми ось цукерочку..."


ЦЕ країна дітей, в розумі і думках. Вони роблять не думаючи про наслідки і не знають як жити, а нащо? Вони ж щирі... Вони знають змалечьку де вони зможуть лягки коли помрусь - ось тут поручь з дідом коло цієї великої яблуні ...