среда, 7 сентября 2011 г.

...буває

Зовні

    Звичайна сірість, буденність і невиразність. Споглядання швидкоплинності часу. В мені немає смаку, мій одяг зливається з фоном, хіба-що виділяючись помятістю. Моє мурчання тане в світі двигунів.
    Погляд сканує вологість, сухість чи пил асфальту, слух не може сприйняти виразну частину звертання танучи і розтрачуючись на пошкоди навколишнього середовища.
- Перепрошую, ви щось казали?
    Я такий як сотні тисяч вічно самотніх невдах, які шукають, або вже знайшли якусь роботу, де вони проведуть рештки свого життя. Я п"ю чай, бо без роботи не вистачає грошей навіть на портвейн. Я сиджу в темній кімнаті бо і світло і комп жеруть забагто енергії. Я вічно хочу спати, але завжди лягаю під самий ранок.
   Зовні я такий само як ви, середньостатистичний громодянин. Середньої гівняності одягнений, ненадто задрипаної бідності хлоп. Повільна хода, сутулість в плечах. Як інші. Скоріше стати... Можливо так і треба...

Всередині


        ...якісь невиразні думки, телефон змінивши, вдивляюсь у темряву. Там каридор - а у ньому ключі, до клітки моєї чи від барокамери. Чай повільно опускається теплом обпікаючи нутрощі, що заморожені власною байдужістю до себе. Падає в шлунок і розтікається ментоловою свіжістю...Боляче...
          Думки летять в невідомі закутки відомого всесвіту, подалі аби від дійсності, обережно щоб не здійняти порухом попіл минулого, білий осівший на дно сутності. Порух, іще. Порух, далі, скоріше! ... шкода, не вийдло, піднявся... Біль
          Дії в"ялі. Погляд сірий, мурчання сухе. Всередені корені пускає хвороба. Вже не духовна, фізична. Духовності суті кличуть у тіло розбрату подих, сповільнено дмухає він у вологе і тепле тіло роблячи його холодним і сухим. СИДРУ мені! Ах я забув, немає грошей, та і яблука не ростуть на бетоні...

 
         Все це дивно і просто, зрозуміло чому, але не ясно куди іти. Не виразно бачиться шлях, але замість мети лиш кінець...
...буває

Комментариев нет:

Отправить комментарий