четверг, 22 сентября 2011 г.

Життєдайне життя - або як я шукав сенси

Кожен продукт відтворення цієї статті це витвір мого напів в'янучого під промінням алкоголю мозку, тому не варто дивуватися невдалою сутністю сенсів цього буття.

Початок
      Все почалося буденно і звично з питяння "як?", з поглядів в невідоме і бажання відкрити і пізнати, зрозіміти, навіщо, чому і коли. Цей світ не булував питливі розуми відкритістю знань, натомісь пропонував чарівної вигодливості загадки, відгадки на які сулили як найбільше світове панування, а якнайменше трохи няшок і відповідь куди іти.
      Отож озброївшись питливим розумом та бажання віднайти втрчене я почав свій пошук. На шляху траплялися різні буденні речі, розбавлені філософським сприняттям світу, емоції, вир яких намагався кинути мене на рифи забуття і мракобісство, темна вуаль якого пропоновала швидкі розгадки буття.
      Все було нове, все було чудове і споглядання унікальності кожної хвилини відбивалось унікальністю відчуттів у душі і мозку. Кожна ідея спрималась радістю, кожен крок, кожна мить. Все дихало унікальністю і не було  в цьому світі звіданих кутків, я повертався у ліжко і не знав де воно і навіщо. Так було на початку...




Бій



       Та не довго світилася мрія люди... як колись написав я в своєму вірші.
Чим більше відповіде я отримував - тим болючише реагувало єство. Тамниці кохання і інших почуттів, сутність відносин людей, вартість речей і ... "послуг". Егоїзм і зло, байдужість і доброта. Все відкривалось поруч мене відаваючи в душі свої емоції і ось вже озброєний дивно незламним почуттям "змінити світ" і "зробити краще" я стояв із кортиком переконань і шмасером зібраних фраз ідеології.


      І все було б мабуть краще, якби в моєму війську, завоювання світу, був хтось окрім мене ) ...
...
      Я програвав битву за битву за битвою, а перемоги не тривали вічність і згодом обертались поразкою. Я дивився у вічі невідомому і бачив там вже не унікальність а ворога. Я підіймався з мрією нести світло, але бачив лиш темряву. Я зламався, коли від перемог зостався лиш пил...  

Післявоєнне


   Вживання речовин в пошуку сенсовості життя, поглинання книжок в ідеї знайти в думках інших те що не знайшов я, довгі розмови із тими хто ще мені довіряв... від усього цього я не дужчав - а лиш зникав.
   Минули часи прагнення змінити світ і хоч світ не змінив мене, але я дію тихо і байдуже. Я не ціную унікальність митей хоча досі пускаю сльозу від розкішності оних моментів.

    Я просто стариган в 22 роки що слухає джаз... приєднуйтесь, разом - нам байдуже, нам не все одно:

Комментариев нет:

Отправить комментарий