доля, зерно і ко ти

    ...все просте розуміння, погляд на реалії життя, доля, фатум. Можливість відчуття часу і миті.
Спотворення її ходи. Як старий диван, що скрипить. Іграшки віцвілі від часу. І поток думки звивистою стежкою збирається вгору, а звідтіля падає вниз.

     Уявіть, навесні накрапає моросливий дощик, тане сніг і з під брунатної лісової (чи чорної степової) землі пробиваютсья перші паростки життя. А ти, о дух природи, зігріваєш їх сонцем, поливаєш дощиком, співаєш їм пісні і гасаєш серед зелені... Настає літо і ти доглядаєш трави, дивишся щоб випадковий сильний порив вітру не поламав пагони, захищаєш їх від граду... Восени достигле зерно збирає з ланів люди а тобі співає хвалу. Так проходить за роком рік. Час летить, роки здяються митями, клопоти буденістю. Згодом правда людям пофігу стає на духів, адже є добрива... ко ти більше не потрібні...

пічялька.
Саме ми винні в настанні чуми, знищення нас покладе край епідемії.
Саме наше нечестиве язичництво насилає на людей не врожай раз в 3-4 роки, дарма що знесилена земля кричить.
...іронія
але куди щезає час коли здається що твоя доля вирішена? Як швидко проходить він у щасті й упевненості?

    Ми лише можемо вірити, і знати - коли впевнені в своїй вірі майже абсолютно.