Котокраїна

      Муррр... Вітаю Вас, аби хтось сказав тоді давно, що Україна стане центром культурно-наукового світу, чи хто би повірив? Сварки, невизначеність, дивна політка урядовців. Лиш люди унікальністю розведене болото сірості - народжувало діаманти.

    Ми йшли в провалля: занепад середнього класу, забуття історії, знищення мовного надбання нації - НАЦІЯ? що це тоді важило?! Наче напівфабрикатний килим турецького художнього стилю країна наповнювалась іноземцями і вже козаками ставали негри. Громада кричала ГЕТЬ! І все більше простий націоналізм перетворьовався в завзятий фашизм. Чи могли ми тоді - бачити майбутнє? О ні...

    Перші ядерні вибухи прогриміли для нас із новин, лише не багото завбачливих сімей, що мали прилади вимір раціації відчули різницю. Ядерна зима? Винищення людства? Мабуть вони мали рацію коли казали про це.  Винищення природного світу яке так сильно прагнуло винещити людство? Мабуть воно постилось за це...
     Жалюгідно було спостерігати, як виродження і сутації змін сповнюють Земну кулю поглинену попелом атомної мирної іскри.

    Коли попіл розсіявся і виживші вийшли на поверхню чи на світло, стало зрозуміло, що расове розрізнення тепер відповідає куди більшому зовнішньому підтвердженню. Українці наприклад стали відрізнятися баченими рисами котів. Росіяни чомусь ставали схожими на  дворових псів з відчутно кудлатою ведмежою шерстю і дивним характером. Білоруси на зубрів. Американці на койотів, індіанці на орлів, китайці на кроликів і таке інше...  Світ став куди дивнішим і якщо раніше хтось терпів поряд себе людину однієї крові, але іншого кольору шкіри то тепер, дивитися на куди довші вуха китайців стало зовсім шовіністично. Країни швидко сформувались по принципу оптичної зовнішності. Хто був схожим на громадянина ставав за певної малої перевірки ним.

    Чи мріяли колись про це радикали, які кричали ?рандом країна? лише для ?етнічних мешканців рандом країни? ! Причому етнічними ставали частом не етнічні, а ті які вважали себе етнічними. Тобто коли американці кричали Америка для Американці - індіанці дивились на них з сумнівним поглядом...

Держави формувались швидко, але з різним багажем недоліків. Наприклад США, що колись було демократичним уособленням ліберальності - задихалося у війнах різноосновних національностей. Важила також роздовбаність після війни. І в цьому хаосі Котокраїна Котолюду який звик казати "А якось то воно буде" опинилася на одному з перших місць. Майже повна відсутність роздовбаності, майже повна присутність згуртованості і дивної ліберальності. Котолюди просто виштовхнули інших за межі, але не вбили не розчленували не спалили як було у всіх. Просто почали гребти і відновлювати як було тисячі років до того, після кожного нового наступу чужинців. Знову і знову...

Ніііі, всесвітнє змішення народів не відбулося, всесвітнього відновлення теж. Звичаї, ЗВИЧКИ - наше друге я - диктували завжди і всюди наш шлях... і схожість саме це було і є основним для сполучення. Будь таким як усі або згинь...

В цьому світі нових фантазій, нових вигадок, коли чеські вороняки кружляли навколо і розказували свої релігійні баки, а німецькі вовки так і жадібно дивились на ще один кусень свіжої їжі. Лише Котокраїна з її науковим підходом і байдужістю до будь яких сварок сформувала відчутний важіль впливу.

....

    Котолюди швидко поширились світом в ролі посланців, миротворців, геніїв чи нових керівників країн, хоч це і не знаходило підтримки...

    Нова земля стала нашою, але чи змогли ми засвоїти старі помилки, чи зомогли перестати казати: "А якось то воно буде?" серед всих цих руїн, віднайти себе і виляючи хвостом знаходити окрім випивки з екстрактом валеріани ще й надію...

Надію....
Сліпу надію, що залишилася в ядерній скринці пандори коли з неї випорхнули ракети...