среда, 1 августа 2012 г.

...жить вот так, как я сейчас, - нельзя.

Но почему? Ведь я живу. На это не ответить никому.


   Можливо Відповідь доволі проста:




   Єпі! рак мозку. Чи свідомості. Щось неправильне в процесах усвідомлення власної значимості, буття і необхідності. Атрофоване почуття любові до самого себе з завищеним почуттям власної важливості. Виливаєтсья весь цей букет няшних особливостей в неможливості "дорослішання" і сильним  випадінням з соціальних реаліїв - де однаковість людей поставлена на конвеєр. Візьмемо наприклад школу це великий конвеєр по випуску однаково думаючих індивідив для механізму держави. Школа це по суті великий завод. Вона працює з і до, режими розбиваютсья заводськими гудками, партії обробки товару і їх стиль на класи. основним критерієм є вік - адже і правда вік продукції куди важливіший за якість. Просрочене нікому не тре.

  Та і про що я взагалі... так думки думки. Я просто шукаю таких як я, адже людина завше шукає схожих - бо надт орізні... надто різні.


Комментариев нет:

Отправить комментарий